Artimmer - Lawyer Group

Верховний Суд сформував позицію щодо можливості спонукання орендодавця до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі

27.11.2018 Верховний Суд сформував позицію щодо можливості спонукання орендодавця до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі, а також визнання в судовому порядку договору припиненим 

Так, 27 листопада 2018 року Велика Палата Верховного Суду у постанові № 12-173гс18 у справі № 905/2260/17 дійшла висновку про те, що предмет позову у вигляді спонукання відповідача до прийняття майна з орендного користування та підписання акта приймання-передачі є (а) зверненням за захистом не права, а обов'язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов'язком.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина перша статті 785 Цивільного кодексу України). Таким чином, повернення майна наймодавцеві є обов'язком наймача. Певному обов'язку завжди кореспондує відповідне право іншої сторони, а не її обов'язок.

Крім того, відзначив Верховний Суд, вказаний спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов'язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору. Звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.