ЗАХИСТ ПРАВ СПІВВЛАСНИКА НЕПОДІЛЬНОГО МАЙНА
Можливі шляхи захисту прав та законних інтересів співвласника неподільного майна, який не може ним користуватись в силу перешкод, які чиняться зі сторони іншого співвласника.
Так, нерідко трапляються ситуації, коли майно, яке є спільною частковою власністю, не може бути поділено між співвласниками, оскільки частка кожного з них не придатна до виділення в натурі, і при цьому сторони не знаходять порозуміння щодо спільного користування таким майном.
За таких обставин, слід виділити, зокрема, наступні можливі способи захисту:
- Звернення до суду з позовом про встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками;
- Звернення до суду з позовом про припинення права позивача на частку у спільному майні шляхом виплати йому відповідачем компенсації та визнання права власності в цілому на майно за відповідачем;
- Спроба продажу частки у спільному майні третім особам.
Далі наведено характеристику кожного з вказаних способів захисту, які слід обирати в залежності від обставин конкретної ситуації, в якій перебуютть співвласники неподільного майна:
І. Звернення до суду з позовом
про встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками
Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.
При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності.
Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 Цивільного кодексу України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.
Так, за позовом заінтересованої особи суд може встановити порядок спільного користування майном (квартирою, будинком тощо) шляхом виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, в тому числі з відхиленням в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним, залишаючи при цьому у спільному користуванні приміщення загального користування (коридор, ванну кімнату, вбиральню, кухню, лоджію тощо).
Оскільки у такому випадку спірні правовідносини стосуються не реального поділу майна, а встановлення порядку спільного користування ним, то критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов’язковим.
Тобто, оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв’язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 17.02.2016 № 6-1500цс15.
Разом з тим, слід відзначити, що на практиці рішення суду про встановлення порядку користування спільним майном не є ефективним способом захисту, оскільки його примусове виконання є ускладненим.
ІІ. Звернення до суду з позовом
про припинення права позивача на частку у спільному майні шляхом виплати йому відповідачем компенсації та визнання права власності в цілому на майно за відповідачем
Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 364 Цивільного кодексу України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 Цивільного кодексу України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 Цивільного кодексу України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди – спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Виходячи з аналізу вищезазначених норм, з врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне:
- чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом;
- чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі по справі;
- чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України;
- чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України в постанові від 13.01.2016 № 6-2925цс15.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди – судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.
З урахуванням наведеного, слід відзначити, що у разі звернення до суду з позовом про припинення права позивача на частку у спільному майні шляхом виплати йому компенсації та визнання права власності в цілому на майно за відповідачем, суд задовольнить позов лише в разі, якщо встановить, що з огляду на майновий стан відповідача, сплата позивачу компенсації не буде для відповідача надмірним тягарем.
Вказаний висновок також підтверджується практикою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 16.05.2016 у справі № 484/4423/14-ц.
Отже, позитивне вирішення вказаного спору прямо залежить від майнового стану іншого співвласника та вартості частини майна, що відповідає частці позивача.
ІІІ. Спроба продажу частки у спільному майні третім особам
Порядок продажу частки у праві спільної часткової власності врегульовано приписами ст. 362 Цивільного кодексу України.
Так, вказаною нормою визначено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна – протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
Детально вимоги до процедури повідомлення іншого співвласника про намір продати частку врегульовано п. 5 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Зокрема, відповідно до п. 5.2. вказаного Порядку визначено, що доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про подальший продаж частки в спільному майні є або свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця, або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов продажу цієї частки). Справжність підпису на заяві має бути засвідчена нотаріально.
Недолік цього способу захисту полягає в тому, що на ринку нерухомості нерідко непросто знайти покупця на ідеальну частку у праві спільної часткової власності, який згоден сплатити вигідну ціну.
Разом з тим, в мережі Інтернет є чимало оголошень до продажу такого змісту.