СУДОВА ПРАКТИКА ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ
Проаналізовано судову практику господарських судів та особливості провадження за заявами про скасування рішень, прийнятих третейськими судами
Автор: Партнер, адвокат АГ "Артіммер" Пономарьов Микола Миколайович
Актуальність питання оскарження рішень третейських судів вже давно підтверджена реаліями сьогодення, у зв'язку з проблемою зловживань щодо прийняття ними рішень в протиріччя нормам чинного законодавства. У даній статті аналізується судова практика оскарження рішень третейських судів на основі практики Вищого господарського суду України та Верховного Суду України.
Так, згідно з приписами частини 2 статті 51 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, а у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, у випадках, передбачених цим законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди (якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди); третейська угода визнана недійсною компетентним судом; склад третейського суду, який прийняв рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, не брали участь у справі.
Заява про скасування рішення третейського суду може бути поданою до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.
Згідно з підпунктом 1.6 пункту 1 "Порядок оскарження рішень третейських судів" Рекомендацій президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України" Про третейські суди" № 04-5/639 від 11.04.2005 р. перелік підстав, за якими може бути оскаржено і скасовано рішення третейського суду, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. (Відповідна правова позиція підтверджується також судовою практикою касаційної інстанції господарської юрисдикції, приклад: постанова від 15.08.2011 р. у справі № 5021/90/2011 http://reyestr.court.gov.ua/Review/17851472).
Саме у зв'язку з тим, що вищенаведеною нормою Закону підстави оскарження рішення третейського суду зведено до порушення формальних процесуальних правил, третейські суди нерідко використовуються для прийняття незаконних рішень у справах, сторонами яких виступають особи, які ініціюють між собою фіктивний спір, в той час як рішення по суті стосується прав і обов'язків сторонніх, не залучених до участі у справі осіб.
Зазначеній проблемі Верховним Судом України було присвячено Узагальнення «Практика застосування судами Закону України «Про третейські суди» від 11.02.2009 р., в якому зокрема звертається увага на те, що державні суди стають по суті заручниками цієї проблеми, оскільки нерідко змушені вирішувати дуже складні питання фактичного "узаконення" сумнівних рішень третейських судів.
Також, в даному узагальненні підкреслюється, що ці суди часто фактично не вирішують суперечки, а в обхід передбачених законом процедур задовольняють певні суб'єктивні інтереси нерідко з порушеннями при цьому прав третіх осіб та держави. Найбільш типовими справами, які розглядають третейські суди, є:
- Справи про визнання дійсності договорів про відчуження нерухомого майна, при розгляді яких за допомогою третейського суду особи у кращому випадку уникають укладення таких договорів у встановленій законом нотаріальній формі, що передбачає сплату відповідних платежів і державної реєстрації, а в гіршому - фактично укладаються договори, що не можуть бути нотаріально посвідчені у зв'язку з тим, що вони суперечать закону;
- Справи про визнання права власності на земельні ділянки, в тому числі про відчуження та визнання права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення;
- Спори про визнання права власності на самочинне будівництво та на об'єкти незавершеного будівництва, метою яких є визнання права власності на самовільно побудовані або незаконно реконструйовані об'єкти та отримання рішення, яке б зобов'язувало відповідні органи здійснити дії з його оформлення;
- Спори, метою яких є захоплення контролю над юридичними особами.
У даній статті автор не буде повторювати перед читачами всю проблематику, підняту Верховним Судом України, оскільки з нею краще знайомитися з першоджерела.
Разом з тим, хотілося б звернути увагу, що зазначеним вище узагальненням Верховний Суд України висловив правову позицію щодо того, що положення ст. 51 Закону про неможливість оскарження рішення третейського суду (крім випадків, передбачених у ч. 3 цієї статті) поширюється тільки на сторони третейської угоди і не можуть поширюватися на інших осіб, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права та інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень і за межами його компетенції (ст. 27 Закону).
Аналізуючи судову практику щодо застосування зазначеного твердження, необхідно враховувати, що рішення третейського суду, оскаржуване не залученою особою, має безпосередньо стосуватися прав і обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи і прийняття рішення третейським судом є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 01.09.2011 р. у справі № 5002-11/683-2011).
При цьому, як вказує на те Верховний Суд України зі змісту ст. 51 Закону (в системному аналізі зі статтями 2, 3 цього Закону та визначенням терміна "сторони третейського розгляду"), - питаннями, які виходять як за межі третейської угоди, так і за межі самого рішення третейського суду, слід вважати, зокрема, питання прав і обов'язків інших осіб, які не є сторонами, які передали спір на вирішення третейського суду, оскільки в рамках рішення третейського суду може вирішувати тільки питання, що стосуються виключно сторін третейського розгляду. Залучення до справи зацікавленої особи як третьої особи не надає такій особі прав сторони третейського розгляду.
Отже, в предмет доказування у зазначеному випадку входять обставини пов'язані з встановленням того, зачіпає чи не зачіпає рішення третейського суду права та інтереси заявника, який не брав участі у справі. (Постанова Вищого господарського суду України від 15.09.2011 р. по справі № 9/111-10).
Окрім не залучення до участі у справі осіб, прав та законних інтересів яких може стосуватися рішення третейського суду, нерідкими випадками є, як зазначалося вище, вихід третейського суду за межі повноважень з розгляду певної категорії спору.
Так, згідно з п. 7 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди не можуть розглядати справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.
Таким чином, якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 13.04.2011 р. по справі № 13/144 (2010).
Що стосується процесуальних питань перегляду господарськими судами рішень третейських судів, то вони докладно описані в згаданих вище Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України" Про третейські суди "№ 04-5/639 від 11.04.2005 р.
Разом з тим, слід звернути увагу і на правові позиції, висловлені касаційною інстанцією при розгляді окремих справ.
Так, зокрема, необхідно враховувати, що тримісячний термін, під час якого до компетентного суду може бути подано заяву про скасування рішення третейського суду відновленню не підлягає.
Крім того, виходячи з приписів пункту 4 ст. 51 Закону України "Про третейські суди", законодавством не передбачено подання до компетентного суду позовної заяви.
Недотримання умов подання заяви про скасування рішення третейського суду тягне за собою наслідки у вигляді відмови у прийнятті заяви або його повернення.
До заяви про скасування рішення третейського суду повинні бути додані, зокрема, оригінал або копія рішення третейського суду. Відповідна копія має бути завірена: для постійно діючого третейського суду - головою цього суду або нотаріусом, для третейського суду ad hoc - у нотаріальному порядку. При розгляді заяви про скасування рішення третейського суду судам необхідно досліджувати оригінал, або належним чином завірену копію рішення третейського суду, а також третейську угоду на предмет її відповідності вимогам статті 12 Закону України "Про третейські суди". (Постанова Вищого господарського суду України від 08.04.2009 р. по справі № 02/89-77).
Про визначення питання, який же суд є компетентним, тобто в який суд необхідно оскаржити прийняте третейським судом рішення, слід керуватися дефініцією компетентного суду, наведеної в ст. 2 Закону України "Про третейські суди" та відповідно до якої компетентним судом є місцевий загальний або місцевий суд за місцем розгляду справи третейським судом. Зазначене обґрунтовується тим, що приписи частини 2 ст. 51 Закону передбачають, що рішення третейського суду може бути оскаржене у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ, тобто мають відсильний характер. (Відповідна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 22.09.2010 по справі № 15/126).
У постанові від 21.03.2011 р. у справі № 16/66-10 Вищий господарський суд України також вказав, що не можна визнати законним і обґрунтованим рішення господарського суду, який розглянув справу за відсутності матеріалів справи третейського суду, в тому числі і третейської угоди.
Отже, необхідною умовою дотримання принципу законності, всебічності, повноти і об'єктивності при винесенні судового акта за результатами розгляду заяви про скасування рішення третейського суду є дослідження господарським судом матеріалів справи третейського суду, зокрема третейської угоди.
Все вище викладене бажано враховувати при оскарженні рішень третейських судів. Хоча звичайно, зазначена проблема з використанням третейських судів у протиправних цілях потребує врегулювання на законодавчому рівні шляхом впровадження більш ефективного підходу до порядку оскарження таких рішень, а також діяльності третейських судів і не може бути вирішена лише одними напрацюваннями судової практики судів загальної юрисдикції.
Інші статті цього розділу:
МИР ТА СПОКІЙ КРЕДИТОРА У ПРОЦЕДУРІ БАНКРУТСТВА, АБО ЩО НЕОБХІДНО ЗНАТИ ПРО МИРОВУ УГОДУ